= Ц І Л Ю Щ А К Р И Н И Ц Я = легенда =
1
З глибинних надр джерела вод
Пульсують срібними пучками…
З криниць , прихованих віками ,
Походить й древній мій народ.
2
Де тільки мешкають зайці
Й співочі птахи , наодинці
В глухій незайманій глибинці
І з сяйвом сонця на лиці,
Душа міцніє і цвіте,
Бо відкриває таємниці,
Урок беручи у синиці…
Воно , величне і просте ,
У партитуру ляже слів…
Там , в холодку дубів й ліщини
В бентежно – трепетні хвилини
Щораз в присутності послів
Дозріють висновки: це я
Та ліс із спільного коріння-
Вдвох потребуємо проміння,
Тому ми з ним одна сім*я.
То ж , гострим нервом відчуттів
У геніально – досконалім
Знайти стараюсь ідеали
Крізь метушню звичайних днів.
І саме в лісі , саме тут
Усе мізерне та дволике
Пощезне геть і щось велике
Зійде , звільняючи від пут.
Якийсь божественний вогонь,
І це я гостро відчуваю,
Йде від землі та небокраю
До експресивних вкрай долонь.
То ж, час для відліку Буття
Початком губиться у слові…
З криниці чистої любові
Б*ють цівки вічного життя.
3
В глибокім вибалку між трав,
В давно неходженій діброві
В строкато – сяючій обнові
Пробився витік , що дрімав.
Тихцем по селах без кінця
В народі всяке говорили,
Тому боялись й не ходили
У ті віддалені місця.
-Кума була в русалчин день,-
Шептались часом літні баби,-
В яру і чула голос зваби :
Міраж оманливих пісень.
-Дух лісовий залоскотав
Юнця ,- зазначили провидці…
Хтось з страстотерпців – очевидців
Ось цю легенду й пригадав :
-Ще за переказом дідів,
В день Вшестя , буцім , в Воскресіння
Блакитне бачили світіння…
Тоді минало сорок днів,
-Як на коні святий гінець
Промчався тут і з – під копита,
Там , де земля була розрита,
І бризнув струмінь , хай же грець.
Затія може й не пуста ,
Коли хтось стверджував з пошани ,
Що проявлялись на поляні
Із гладі й обриси Христа :
-Колись Ісус наш по землі
Ходив з кулеби до кулеби…
Забрав Отець його на небо,
А з ним гріхи землян й жалі.
4
Гурт щиросердних жіночок
Посіяв квіти в тій долині,
Поверх приставили цямрини,
Звідкіль й побіг дзвінкий струмок.
Цим поцікавився інок,
Бо був обізнаний про чутку…
Ото ж , явивсь в діброву хутко
Чи то святий , чи то пророк.
Примайстрував собі курінь,
Де одиноко й оселився:
І постив , й совісно молився,
Тому змарнів й ходив , мов тінь.
Легка пружиниста хода,
І словом , й серцем повеління –
У світле свято Воскресіння
В джерелах збурилась вода…
Торкнувся змученим чолом
До бульбашок , які кипіли –
І струпні язви облетіли
У пік піднесень загалом.
В оселі дальні розійшлись
Новини ці , мов блискавиці :
Спочатку крались одиниці,
А далі – юрби потяглись.
Народу всякого найшло,
Лишивши клопоти буденні :
Каліки , хворі , прокажені,
Роззяви , телепні , вайло…
5
Інок вмів вислухати всіх,
Запричастити, похрестити,
Та , сповідаючи , просити,
Щоби Господь пробачив гріх.
Отой щасливий чоловік
На Вшестя міг зцілить недуги –
Лиш раз святий своїм потугом
Струмок той збурював на рік.
Хто першим з немічних стрибав
В кришталь холодної водиці,
Фізично й духом той міць криці
У тій купелі набував.
Щорік у визначений день
Збирались тисячі в діброві…
Прокльони , стреси , бій до крові
За право першим буть лишень.
Зачав свій стаєрський забіг
Юнак , що мріяв так настійно
Зійти з дитинства самостійно
Стопами босо за поріг.
Ото ж , тривалих десять літ
Чекав хлопчак на чергу вперто :
Молився щиро , бо відверто
Плекав надію на політ.
Настала вистраждана мить :
Знайомі стовпища і сварки –
Сліпі й німі з усіх прошарків
Й такі , у кого все болить.
6
Святий акафест відслужив,
За тим завзявсь переказати
Апокриф й «Отче наш» читати
Та цівки сяйні освятив.
Візком доповз ледь до межі
Юнак , здолавши перепони,
Припав обличчям до ікони
Й моливсь за шанси у житті.
Та ось у наступ і на штурм,
Попхнувши слабших , наче шило,
Пішло кремезне здоровило
(Либонь , завсідник зон і тюрм).
Якийсь там прищик чи чиряк
Пройшовся праскою по писку :
-Доволі бавитись , пописько!
Держу» базар», порву ніщак.
-Не Ваша черга , а моя,-
Вмовляє велетня каліка,-
Дає для зцілень мені ліки
Єдині матінка – земля.
-Наполягаю, що не дар
Присутній нині в цьому дійстві :
Чи то гіпноз , чи чародійство
Пускає в очі нам мольпар.
Руки потвора не зняла ,
Щоб похрестить чоло під титлом…
Сяйнуло враз яскраве світло
З глибин бездонних джерела…
7
Струмує радість молода :
І словом , й серцем повеління –
В прекрасне свято Воскресіння
В криниці збурилась вода.
Стрибнув пройдисвіт в струмінь вод…
І хоч вчинив цей акт він першим,
Та дива дня не перевершив,
Розвеселивши лиш народ.
Торкнувся бульбашок юнак-
Дошкульний струм пізнав перстами…
Продовжив в Господа устами
Благати дати зміни знак.
«Полікувати ти просив
Духовний світ та стан фізичний?
Отримав право , щоб фактично
Відчути силу Божих див.
По вірі буде все твоїй,-
Почув він голос з серцевини,-
Бо тілеса та дух людини
Очистить й зцілить подих мій.
Умиротворення в душі
Воздам , як Батько , по заслугах…
Ото ж, вставай і рухайсь лугом,
Змочивши ніжки в спориші.
Сповідав істину мою –
Ступив на стежку благодаті :
Не воду спив , на смак строкату,
А кров , цілющу і живу.
Он , бачиш, срібляться в росі
Троянди – серця подарунок
Й палкого сонця поцілунок!
Купайся в радості й красі…»
8
На ноги встав , обнявши ранок,
І в золотий побіг серпанок…
ID:
537064
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.11.2014 11:16:11
© дата внесення змiн: 15.11.2014 11:16:11
автор: plomin
Вкажіть причину вашої скарги
|
