Пардон , мадам! Ви усміхнулись?-
У Вашім погляді вогні?
Ви подаєте знак мені?
Та чи ж помилок не позбулись?
Дотепний жарт?-Так необачно!
У Вас до всіх цей звабний хист?
Ви не глузуєте ? Це лист?
Ви так чаруєте? – Пробачте!
Це натяк Ваш на сподівання?-
А я надіюсь , що це так!
Тоді у Вас хороший смак! –
Чи ж , може, виклик для змагання?
Бажали просто дорікнути,
Що я байдужий до жінок?
Щоб я зробив назустріч крок
І в душу встиг Вам заглянути?
Чи захоплюся до нестями?-
Яка нечемність! Бо Ваш знак
Не переймає аж ніяк –
То тільки гра пуста між нами.
Похизуватися хотіли
Й торкнутись вродою думок?
Повчальний дать мені урок?-
Та Ви міцний горіх зустріли!
Ви не кольнули серцевину
Стрілою іскри чорних брів,
В мені інкогніто чуттів
Геть не черкнули й на хвилину.
О, Вам радіти передчасно,
Що ще приборкався один!
Я швидко виб*ю клином клин!
Гуд бай , мадам!-Хоч Ви й прекрасні.
Про себе лячно якось лаюсь :
-Не дочекаєтесь! О, ні!....
Та Ви приснилися мені ,
Тому й , страждаючи , я каюсь!