Ви чуєте? Мелодія звучить!
Та музика , що й серце забирає!
Не просто так у просторі бринить -
На частки серце в грудях розриває!
-Прислухайтесь! Уважніше, тихіш…
Чому Ви не слухняні, не сумлінні?
Ми поспілкуємось –змалюєте пізніш
Красу троянд в блаженному тремтінні.
-Буденність геть відкидуйте на мить-
Хай згине щем тривалої розлуки!
То ж, вслухайтесь – не вітер це звучить,
А долітають чисті срібні звуки.
-Ви любите безхмарну акварель?
Та й я про це лиш в звучнім розмаїтті!
Вам ближчі форми з барвами земель?
І більш нічого не існує в світі?
-Вас не крутило в вирі завірюх?
Не коле в грудях? І немає болю?
Це надзвичайний тільки в мене слух?!
Це лиш мені судилося у долі?
-Признайтесь, не соромтесь , хоч собі :
Вони тривожать , будять – не забава,
Вони існують – бажані й живі…
Ви смієтесь – це вигадка уяви?
-Це вишень шелест? З вишень пелюстки?
Не гнівайтесь! Вже якось обійдеться…
Я вірю й сподіваюся : таки
Ця музика любов*ю обернеться!
-Ви чуєте? Не слухаєте , ні?
У Вас бентежно серце не тріпоче?
І очі не зволожились сумні?-
Виходить , дно не зрушили дівоче!
-Ви плачете? Капризи – сліз нема!
Чіпляюся ? Неправда – я кохаю!
Така Ви чарівна й така струнка,
Та жаль , що звуки тільки я сприймаю!
-Напевне,Ви – художниця землі :
Вам до вподоби , що ж, будь ласка…
Це лиш в моїй звучить весна душі,
Яка в полоні збудженої казки!