Біжу від себе, спотикаюсь
Розумним бути намагаюсь.
Але підступная душа
Мене ніяк не полиша.
Вже геть втомили тії люди,
Що за копійку радо будуть
Себе самого роздирати
І навіть рідних батька й матір
Ладні за золотий продати.
До печінок усі ці маски,
Де є не люди, а ковбаски,
Що радо нехтують собою
Аби лиш бути із юрбою.
Юрбою з боягузів тихих
Юрбою із черев безликих
Юрбою, що не має мозку
Юрбою тих «людей» із воску
Яким подай побільше лоску…
Невже так важко справжнім бути?
І голос натовпу не чути,
А жити так, як хочеш ти?
Ні, так нагору не пройти.
І зрозуміло все чудово
Але чомусь я знову й знову
Роблю те саме, що й вони.
Тому й тікаю, спотикаюсь
Розумним бути намагаюсь
Дарма, напевно, я стараюсь….