Ну. Привіт.
(Довге мовчання.)
Як твоє виживання?
Ще не минув рік?
А, тільки Новий?
Ну, добре, ладно..
Запитаю заодно,
Думаєш, я хворий?
(Природа змінювалася
Дні миналися
Років декілька вже,
Щось таємне їх зв'язок береже.)
Наші хвороби схожі,
Не лякайся, здорових нема.
Не тільки у нас порожні
Існування, це модна тема.
(Він послухав і сказав.)
Нічого не змінилося,
Ще більше схожий на лося.
Давно б вже зав’язав,
Якби, звісно, міг.
Став тривіальним,
Трохи маргінальним.
Весь я – суцільний гріх.
Однаково тебе пам’ятаю,
Ми схожі в якійсь площині.
Ми спокійно себе ховаємо,
Але ще не мертві, ще ні.
Чуда якого чекаємо?
(Вона продовжила своє,
Нога у ногу кроки.)
Наша схожість межу втрачає
Справді, чи то мені від скуки
Таке бачиться? Остапе?
Подивись без деталей,
Бо знову згубиш етап
Марафону. Ходімо до алей.
(Дві тіні поміж лип та каштанів.
Дві гривні прилипли до штанів.
Двоє говорити не могли уголос.
Удвох обігнуть навколо глобус.)
- Ти сьогодні чарівна!
- Це чути теж приємно.
- Але чому ти не щаслива?
- Я ж не вишня, а просто слива.
Зима-весна 2014.
