А всі вже чекають на свято -
поринуть, мабуть, в мандариновий рай,
сидіти у колі мами і тата,
коли рік починає годинник-шахрай.
Забути всі біди, тривоги минулі,
з шампанським підняти фужери уверх,
ніби з бажанням не битимуть кулі
ніби не мертимуть хлопці від черг...
Та знову шукаєм яскраві дарунки
у снігу уявнім із сірої вати,
а мами отримують трупів пакунки
з яких неможливо сина зібрати.
І чуть за вікном канонади салютів,
куранти вже б*ють дванадцятий раз,
хтось на морозі в житлі з парашутів
зрадників вкотре тримає наказ.
У телевізорі вкотре знайомі обличчя -
танці, співи, вогні, маскарад...
Як же довести - початок сторіччя
в п*ятнадцятім році розтрощить "Град"!
А вранці прокинетесь з болем у мізках,
неначе ніколи не репала так голова -
на сході ж в поштових валізках
листівка прийде...Для Тата слова!
Бо дітям не треба дарунків, Морозе,
просто верни, що улітку забрав,
хай сяють у барвах дитячі сльози
від батьківських щирих дитячих забав...