Які ж великі зорі! Яке безмежне горе...
Півміста на колінах розпачливо стоїть!
Запались вишні гори. Зчорніло Чорне море.
Усохли буйні крони верховіть.
О, Господи, мій Боже! А, може, то ворожить
Сусідка злоязика на стоптаній межі?!
Заквітували рожі! Та вже холодне ложе.
Нема у грудях там уже душі...
А серпень ще ж далеко. Довкруг січнева спека.
І стрільбища вогненні - не зорепади, ні!
Повніє картотека... Коби нарешті й Зека
Віддати пошматованій Землі!
Аби розбити Пута - навіки розітнути
Несправжнє узобраття! І цю війну химер.
Ридають гірко Крути - бо ж як оте збагнути,
Що крутиться антипко дотепер?!
(12.01.15)
І ми сьогодні містом ховаємо Андрія,
Андрія Петрушенка- героя із АТО.
А йому тільки 30-ть і він такий худенький...
Та мамі не поверне синочка вже ніхто
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І зорі не ймуть віри,
Що все це у реалі,
Що легко так забрати
Чиєсь життя тепер...
Що можна просто вбити
І йти спокійно далі,
Ночами міцно спати,
Коли ТОЙ ІНШИЙ вмер...
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00