Стояв собі на вікні старий тріснутий вазон, у якому росла маленька та дуже хвора рослина на ім’я Гібіск. На неї напала Тля і випила всю кров, Кліщики обплітали листки. Гібіску там було дуже сумно. Деколи він злився і зривав павутину кліщиків, але це не допомогло.
Дні шли, у кліщиків з’явилась сім’я, Тля теж розмножилася, лиш Гібіск був самотнім. Він марнів і в’янув, як раптом біля нього хазяйка поставила новий вазон з землею, полила його і мовила:
– Рости красуню!
Гібіск здивувався: «Яка красуня?». А потім вирішив налякати Тлю.
– Друзі, це монстр-тльожер, тікайте! – мовив Гібіск.
Тля це почула і розсміялась, потім злізла з Гібіску і полізла до вазона.
Саме в цей момент із землі вилізла Мошка зі словами:
– Ух, ледь врятувалась!
Тля, це почувши, хутко втекла, а Мошка підлізла на своїх коротеньких ніжках до Гібіску та запитала, чи нема тут поблизу Павука. Він відповів їй, що є, але квітковий – Кліщиком зветься, та подякував Мошці за налякану Тлю.
Без Тлі Гібіск підріс та повеселів, але Кліщик його дещо мучив. Гібіск чекав ту красуню, з якою він буде вести нічні розмови, дивлячись на зоряне небо. Не так того Гібіск чекав, як павуки-Кліщики. Вони мріяли поселитися на пухкеньких листочках нової рослини.
Пройшов місяць, виросла низенька та приваблива Фіалочка, красива і розумна, мила і прекрасна. Але тільки Гібіск обізвався до неї, її краса розбилась мов дзеркало. В душі Фіалка була грубіянкою і нечемним дівчиськом. Вона миттю помітила недоліки Гібіску:
– В тебе кліщ, ти заразний!
Такими словами Фіалка образила не тільки Гібіска, а й Кліщика. Ось тоді він зібрав армію і пішов в атаку на нечемну рослину. Кліщики плели павутину і жбурляли у Фіалочку, обмотували її листя. Рослинка відбивалася, але Кліщики перемогли. Вони сплели прапорець і поставили на вершині Фіалочки, а вона його зірвала і люто пошматувала. А Кліщики все обплітали й обплітали павутиною її листя. І ось Фіалочка залишилась без сил, сидить і плаче. Тоді до неї знову обізвався Гібіск:
– Як тебе звуть?
– Фіалочка, – відмовила квітка.
– А я Гібіск, будьмо друзями?
– Добре, – витираючи сльози мовила Фіалка. А потім, знову плачучи додала, – А є спосіб позбавитись від Кліщиків?
– Звісно, є.
– А чому ти не позбавився?
– Бо сумно буде, я ж тут сам.
– А я?
– А ти злючою квіткою тоді була!
– Пробач.
Так Гібіск знайшов собі друга. А проблема з Кліщиками виявилась легко рішучою. Хазяйка мила вікно і лишила «Містер Мускул» на підвіконні. Гібіск мовив, що то отрута для кліщиків і взявся їх прискати. Як ті Кліщики тікали – словами не описати, а Гібіск і Фіалочка зажили довго і щасливо на вікні, щоночі дивлячись на зоряне небо.
