Закривши очі бачу сина,
І сум нагадує усе,
Так важко поштовхом у серце,
Два місяці ось так мине.
І дні що линули невпинно,
З думками сину в голові,
Життя здається так нікчемним,
Та жити змушуєш лиш ти.
І розуміння що далеко,
За горизонтами життя,
Лиш сірим кольором фарбує,
Цей обрій де існую я.
І смутком вкриється буденність,
І важко що не поруч ти,
Й здавалося б погляну в небо,
Та й дощ невпинно буде йти.
І сльози покривають погляд,
І скочуються різко вниз,
Душа із болі виринає,
В самотності лиш сум гримить.
Пробач мені що я не поруч,
Так важко жити в цім житті,
І при можливості я лину,
Будемо разом сину ми.
І мріючи про ці хвилини,
Я погляд відведу в вікно,
І бачу сину я краплини,
Що покривають рясно скло.
А.А. Отченко
