Квітувала Україна доньками й синами,
Розліталось рідне слово різними шляхами…
Та не знала Україна, що над її дітьми
Вже кружляють вороненьки і чаклують відьми…
Над полями і лісами вже круки пантрують
Чують смерть, понад ярами днюють і ночують.
Один ворон, найчорніший, на дуба сідає:
Розказує як у тиші мертві розмовляють.
Як сотнями людей голих у ями зсипають,
Як опухлих ще живими до мертвих кидають!…
Як киплять у казані порубані діти,
І сміються матері сатанинським сміхом…
…Другий ворон перебив, знає теж чимало:
Як Чорнобильська чума землю плюндрувала,
Вітер дув, мов океан мріяв подолати ,
А натомість розігнав біду в кожну хату.
Стали пусткою двори, села зсиротіли,
До сьогодні біда косить людей у могили.
Третій крякнув: час настав мені говорити,
Гинуть воїни в АТО: і батьки і діти.
Брат на брата підійнявсь у війні кривавій,
А підбурник – супостат все твердить, що скраю…
Гинуть там, у тій борні, не шукають слави,
Слава їх посмертно там сама відшукала…
Три ворони – три біди моєї країни,
Яку нині вберегти з Вами ми повинні.
Щоб не знали дітлахи, як стріляють «Гради»,
Щоб не мали вояки серед своїх зради…
Щоб звучала у світах калинова мова,
Щоб у щастя одяглась українська доля.
Щиро і натхненно. І так "по українськи". Одразу чомусь в думці слова старої народної пісні майнули "...заплакала Україна,що ніде прожити, витоптала орда кіньми маленькії діти...". І хоча з деякими тлумаченнями фактів я не згоден,але сам стиль мені сподобався.
Neteka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Мені прикро, але пісню я таку не знаю. Так, наплакалась Україна...
Щиро і натхненно. І так "по українськи". Одразу чомусь в думці слова старої народної пісні майнули "...заплакала Україна,що ніде прожити, витоптала орда кіньми маленькії діти...". І хоча з деякими тлумаченнями фактів я не згоден,але сам стиль мені сподобався.
