Сьогодні знов солдата хоронили.
Посмертно орден матері дали.
А що їй орден? Краще б крила,
Щоб від біди дитину вберегти.
Тужила мати, на весь світ кричала.
Від болю серце рвалось на шматки.
І за хвилину сива-сива стала...
А в тих, що вбили, є батьки?
І знов кричить вона тужливо,
Той біль терпіти неможливо,
Бо сина вчила вірити й любити,
Своєї честі не зганьбити...
А руська мати вчила вбити,
Усе на світі спопелити.
За це прощення їй нема,
Бо це і є її вина.
Герої не вмирають! Вмирають...людські діти...Плодів не зав!язавши всихають майські квіти...Боляче! Боляче до нестями! Гірко до оніміння.... Якось до мене написала одна жінка, що ми маємо пробачити наших ворогів. Але ж століттями ми тільки те і робили, що пробачали. І що хіба , щось змінилося?
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже болить. В моєї подруги загинув син. Як це болить... Якщо Вам цікаво прочитайте Він крикнув криком журавлиним і Розмова...До і після. Я ці вірші писала, а серце боліло і плакало.
Ілюстрація до споконвічного:
Микола:"Петро, підемо москалів різати!"
Петро:"Добра справа! А якщо вони нас?"
Микола:"А нас за що?"
Коли вже карателі зрозуміють, що за страчених жінок та дітей Донбасу знайдеться кому помститися?
А українським матерям ще потрібно думати перед тим, як віддавати своїх синів у руки тупим та воруватим українським генералам.
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так шикарно написано, кожне слово заставляє задуматися
