Дівчина сиділа у вікна,
Дівчина гадала "чом вона сама?"
І згадалось. Ось вона дитя,
Білі кудрі і нові плаття.
Грала серед діточок,
Слухала нових казок.
Там були товариші і друзі,
Ігри по її окрузі.
І згадалося її кохання,
Не забулось і її страждання.
Там для неї були рідні люди,
Спогади і біль у груди.
Все було, все є і буде,
Її серце того не забуде.
Щлях її тернистий,
Тяжкий але свято чистий.
І на неї дивлячись, здалося,
У повітрі щось зняйлося.
То її душа оголена,
І зовсім знедолена.
Та не буде це її кінцем,
Виклик прийме всміхненим лицем.
Погляд її сповнений,
Хоч і дуже стомлений.
Силой віри повної,
І надії кровної.
Сотні, тисячі облич,
Жоден не почує її клич.
І піде дорогою одна,
І спитає "чом вона сама?"
