Кожен в світ цей іде для чогось:
хтось підошви в дороги зчовгать,
є у когось завдання вище:
заскорузлу байдужість нищить.
Дехто має вказівку зверху:
цілі гори словесні вергать.
День за днем рвати серця ритмом
аксіоми і алгоритми.
Що ж поет? Він одне та інше.
Він являє себе у віршах.
Раз родився – стократ вмирає
межи пекла і поміж раю.
Той, хто криками мандрагори
пересичений аж по горло,
той, життя чиє – вдих і видих,
почуттів неймовірний вибух.
Той, хто звідав падіння й вежі,
хто, як фенікс, здіймався, вмерши,
нерозкаяний, йшов без страху
за крамольні думки на плаху.
Хто збагне його божевілля,
що він долі в жертовник виллє?
Сивий лунь, до страждань терплячий –
мов дитя, над листочком плаче.
Оленочко, ви напевно мали на увазі пташку Фенікс, яка воскресала із попелу, а не сфінкса - чудовисько, що пожирало перехожих людей
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я Вам дуже вдячна за уважне прочитання і підказку.Я допустилася непростимої помилки. Дуже приємно, що Ви звернули на це увагу. Вірш щойно написаний, згарячу не помітила
Проймає! Гарно! 
