Я довго, повірте, вагався
Чи виставить вірш в інтернет?
Та нині переконався,
Що вірний у ньому сюжет.
Невже на нашій Україні
Немає гетьмана між нас,
Щоб булавою вгрів по спині
Всіх ворогів в тривожний час?
І щоб вони вже не піднялись
За зраду, смуту у краю...
Вже досить з них, бо зверх напхались...
В «демократичному раю».
А мій народ загнали в яму...
І ми стискаємо паски...
Вони літають на Багами,
А ми виходить – дураки.
Не вибере крук круку ока,
Підкине сиру – сам такий...
Тому і з владою морока,
Мабуть, попутав нас лихий....
Не тих обрали знову вкотре,
Не тим ми молимось «богам...»
І знову плаче баба Мотря:
Останнє – каже – не віддам!
Бо так податками обклали,
Завели в прірву без вини.
А як гарнесенько співали
Народ дурили брехуни.
І на Майдані розпинались,
Лишень би владу захватить,
А як до неї вже дорвались,
Незнають як і що робить.
Просрали Крим, Донбас палає...
І кожний день своїх синів
Моя Вкраїна проводжає
В останній путь під гімну спів.
А далі що? Знов на коліна,
Служити будемо Кремлю...?
Ще крок і буде тут руїна,
А де реформи? Лиш – лю-лю...
І пустодзвони на екрані
Деруть горлянки на весь світ
А там на фронті «градом» рваний
Стікає кров’ю юний цвіт.
Хто відповість за вcе це свинство?
За зраду скоєну в штабах?
Нема в нас досі судочинства,
Щоби навіяти хоч страх.
Мов ржа, корупція роз’їла
Усю систему до мізків
І рве Вкраїни дуже тіло
Та ж зграя збочених вовків.
І так минають дні і ночі,
Стискає серце від жалю...
Відкрийте, люди, ширше очі –
Здають Вкраїну москалю.
Невже на нашій Україні
Не віднайдеться козака,
Щоби здолав цю всю руїну
І не здригнулася рука?
17.03.15р.