Добре утро, всім прівєт!
На удівлєніє самого Дєдушка, він стає популярним. Так сказать широко ізвєстним в узкіх кругах. Особенна популярность срєді дєвушок. Цілу ніч писали, ізлівались в благодарностях за мій скромний труд. Давні знакомі і не дуже. І вобще незнакомі. Нєкоториє даже в стіхотворной формє. А одна написала таке: «ВкусІ мєня ( не зубами, а в смислі – вкусІ моєй любві), як вкушає нікотиновозавісімий послєдню сігарєту перед смертю, вкусІ до послєдньої затяжки, щоб аж фільтр почав плавитись. Так, як ти курив свої любімі сігарєти «Lucky Strike». Ну, щось тіпа такого. Потом, канєшно, оказалось, що це адресувалося не Дєдушкові, а якомусь чи то настоящому, чи то віртуальному «любімому». І Дєдушко почьом зря ісходіл слюной і ліхорадочно шарив дрожащими руками по карманах в поісках сігарєт. Но сігарєт не було, бо Дєдушко вже півроку не курит. Кстаті, Дєдушко і алкоголь не употрєбляє уже нєсколько років. І тепер його іногда свербить під лопатками – то, наверно, пробиваються крила. А над головою вже нєсколько днів замєтне нєкоторе свічєніє. Дєдушко, кажеця, превращаєця в ангела. Або це просто злі шутки воспальоного мозга.
Ви знаєте, а мені пишут ісключітєльно дєвушки. Другі дєдушки не коментіруют. Завідуют, наверно. Або готовляться повибивати Дєдушкові зуби, поломати носа, слєгка потрєпать, короче. Так бувало не раз во врємєна босоногої дєдушкової юності.Із сомнітєльним, как говорітца, успєхом. То єсть, вибивати – ломати собирались, але не всьо у них получалось. І не всігда. Завість – це дуже погане чуство. І жадность тоже. Но це я так, к слову.
Вчора Дєдушко дивився по тєлєвізору репортаж про Lord of the Peace та і про других політічєских паханів. І вспомнив по етому поводу анєкдот.
Приходит до вождя плємєні індєєц і каже:
- Вождь, нада шото дєлать. У людєй нашого плємєні якісь некрасіві імєна.
- Тобі шо не нравиця ім’я моєй жени – Гібкая Лоза?
- Та нє, нравиця…
- Може тобі не нравиця ім’я моєй дочєрі – Прєкрасная лань?
- Та нє, прекрасне ім’я…
- А в імені мого сина Бистрого Олєня тебе шо не устраює?
- Та вроді всьо устраює…
- Так шо ж ти от мєня хочеш, Бичьє Дерьмо?
Ну, всьо, ви смійтеся або крутіт пальцьом у виска через дєдушкове сумашествіє, шукайте скритих смислів анекдота. А я пішов работать на благо Родіни.
P.S. Кстаті, нащот назви мого проізвєдєнія. Дєдушко трохи подумав… Світла на Алілуєва (та, котора дочка Сталіна) написала книжку «Скількись там пісєм другу». Нєбєзизвєстний Ваня Жуков писав пісьмо «На дєрєвню дєдушкє» ( хто читав класіку, той знає, о чьом я). А я назву своє творєніє «ПИсьма Дєдушка» або "Дєдушкові письма".
Натхнення тобі, Дєдушко! Коли вперше побачила заголовок, першого пісьма, подумала, що Дєдушко - то хвамілія якогось депутата і ти його висміюєш але ти приємно здивував Тільки, будь ласочка, не змінюй псевдонім він мені дуже нравиця
посполитий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, знов розсмішив перед сном. А треба ж виспатись перед трудовою повинністю. Я перше пісьмо Дєдушкі читала сусідці своїй, то вона аж підстрибувала на дивані, так сміялась. Так що у тебе ще одна дєвушка-поклонниця твого таланту. На добраніч!
посполитий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
але ти приємно здивував 
Тільки, будь ласочка, не змінюй псевдонім 
він мені дуже нравиця 
. Якось уже постараюсь 
