Я березню, мов долі, поклонюсь,
За те що нам подарував Шевченка,
Перед його портретом ледь схилюсь,
Що вишила колись рідненька ненька.
Він шлях до волі сміло торував,
Ні муштри не лякали, ні сваволя,
Народу силу духу дарував,
Хоч вийшов із кріпацької неволі.
Поклавши власну долю на алтар,
Приніс себе у жертву Україні,
Народ, який оспівував Кобзар,
Ніколи вже не стане на коліна.
У нас у хаті два було святих:
Шевченка і Всевишнього портрети –
Це з ними я пішла тоді в світи,
Долала з ними всі падіння й злети.
Я березню, мов Богу помолюсь,
Адже несу в душі святу тривогу,
І Часу, мов Титану, поклонюсь,
Що не прибрав Шевченка із дороги.
Горджуся тим, що вірно береже
Мою Вкраїну Кобзареве слово,
Й народ ніколи не покине вже
Той дух міцний, що є життя основа. 7.01.2014.
Ганна Верес