Не кохай мене без любові!
Не кохай мене без любові!
Не треба, залиш, не кохай:
Не запалюй вогонь у крові,
І не цілуй, не обіймай;
І ти не пий з вуст моїх роси,
Не голуб мене, не співай.
Не веди мене на покоси
І первоцвіт мій не зривай!
Бо кохання твоє до рана
Мине, як на травах роса,
А в серці залишиться рана –
Зів’яне, що звалось – краса.
Кохання не стане любов’ю.
Кохання, то спалах, вогонь,
Що по тілі тече разом з кров’ю,
І млість від гарячих долонь.
Вогонь той до ранку згасає,
Обпалює пір’ячко крил,
А серце ще довго волає:
Він кинув мене, не любив!
Не чекай від кохання любові,
Бо кохання, то не любов,
То похіть, вогонь в твоїй крові.
Кохав, десь кохається знов.
Любов – довго терпить, чекає,
Не шукає ніколи своє,
Тобі все на світі прощає,
Щоб тішилось серце твоє.