Роки, мов мить… Вже я дідусь.
Моя дружина вже бабуня,
Я дідовим званням горджусь,
Проте дружина ще красуня.
А внуки тягнуться до нас,
Малий із рук не злазить діда,
Старший з бабунею удвох,
М’яча ганяють до обіду.
Летять роки і плине час,
Ростуть щодня онуків крила,
Міцнішають і крила в нас,
Бо доля внуків подарила…
Коли злетять вони увись
І правнуків візьмем на руки,
Назад, на шлях свій подивись,
Чи не летять до тебе круки…
Дарований тобі був шанс,
Ти все зробив, на що мав змогу,
Та не прийшов ще певно час,
Щоб вже збиратися в дорогу…
Життя тече, як бистра річка…
Не прийшов, звичайно, бо твердо ще стоїш... на ногах, друже! Щасти тобі, дружині-красуні, сину і внукам! 
