Далеко в горах, де нема гордині,
Де славний Прометей закутий був,
Живе народ, який в лиху годину
Вмирав, страждав, та гордість не забув.
Колишній брат ударив ножем в спину,
Підступно затаївшись мов змія,
Ударив він у вранішню годину
Щоб ствердити своє егоїстичне Я.
П'ять днів війни переросли в п'ять тисяч,
Народу честь наругана була
Та поки світить в цьому світі Місяць
Грузинську землю не захопить мла.
Навколішки із них ніхто не стане,
Не дочекається того підступний звір
Ніхто не скаже: "Щось іще мій пане?"
Лишень шепне: "В землі хай віднайдуть для себе мир".