Дороги, стежки, кілометри, кордони.
Спіткнувшись, вставала, і далі ішла.
Пізнала життя, рятувалась двобоєм.
Та серце лиш вдома щораз ожива.
А доля навмисне позводила брами,
Усе, чим раділа, - тепер міражі.
Безсила у відчаї бігла до мами,
Вона мені з серця виймала ножі.
Не раз уночі обіймала підлогу,
Самотністю рвала у тиші слова.
А вранці вставала - молилася Богу,
Все крила надії в небес позича.
Буває нестерпно до болю в суглобах,
Буває, Земля непривітна й тісна.
Та віра не зрадить, не зрадить ніколи,
Допоки ще дишу - допоки жива.
