Мені здалося, бачив Вас колись,
Бо пам’ятаю ці суміжні очі.
Якимось чином десь переплелись -
У ранні дні, можливо, в пізні ночі.
Ви підійшли. Мій погляд зупинивсь
У монотонній заманливій точці.
Я буду чесним - Вами захопивсь,
Пекельно душно стало у сорочці.
Завдячую, що Вас тепер зустрів
І небу, і землі, самому Богу.
Як довго безнадією хворів,
Як швидко заламав німу тривогу.
Мені здалось, що бачив вже колись
Оці відверті, безневинні очі…
Чому в той час стежини розійшлись?
Про це дізнатись можу, та не хочу…
(05.08.2009.№104)