Я бачив дивний сон, чи то привиділось мені,
Коли ти промайнула повз у сірому вбранні,
Крізь нього прорізався промінь світла,
Він шлях осяяв у пітьмі.
І я подумав, це ж маяк, закутаний в тумані,
Коли б туман розсіяти,
Він шлях би освітив у творчім океані.
І я не помилився –
Туман розвіявся, а він світився.
Його промінчик то спалахував, то гас,
Але туман все насувався і остаточно він погас.
Я день і ніч його палив,
А він світив мені і вів.
Цей дивний маячок привів мене до храму творчості,
До самого його порогу,
І хоч для мене назавжди погас,
Він іншим буде освіщать дорогу.
А я лишився в темноті,
Та вже не розгубився,
Вперед іти волів,
Бо горизонт мені світився
Барвистою веселкою вогнів.
Нелегкою була моя дорога.
Здавалося інколи мені в цій загадковій далині,
Ледь-ледь світилися вогні.
Але я вірив їм, я йшов до них і днями і ночами,
Їх ніжні промені переплелись
З моїми світлими думками.
Я вдячний дуже маячку,
Що на шляху мені зустрівся,
Він мені радість і надію дав,
я ніби вдруге народився.
