Я - самотній осінній листок:
зависаю на гілках бібліотек і кафе,
слухняно лечу в невідомість від вітру настрою,
готова впасти в чиїсь ніжні долоні,
втрачаю обриси від грубощів та безцеремонності.
Ні,я не листок - лист,а лис.
Вірніше,досвідчена стара лисиця.
Я хитрую,обережно виходячи на полювання,
не веду незнайомців до дверей своєї нори,
навіжено мрію про шаленого мисливця.
Та ні ж бо! Я- м'яка руда глина.
Я страждаю,бо немає генія-гончара,
який зможе виліпити мене та мої почуття,
швидко навчить позбуватися зайвого,хоча й звичного,
зведе мене на п'єдестал досконалості!
А може - я потерта шкіряна руда сумка
для збору пліток і чуток?
На чиїм плечі я сьогодні підступно гойдаюся?
Кого ввожу в оману природною теплою близькістю?
Не знаю...Не знаю...Не знаю...
В усьому винна фарба:
вона зачаклувала волосся в рудий колір.
