- Скажи мені, мене ти любиш?
- Сама ти знаєш відповіть мою…
- Не знаю… Ти мене голубиш…
На роздоріжжі я стою.
Я серцем відчуваю – любиш,
А розум зовсім інше шепотить...
- Вір серцю і любов розбудиш,
А розум бачить тільки мить…
- Не знаю... Поясни, будь-ласка…
- Давай же спробую, кажи-питай…
- Ось ревнощі - були б підказка,
Мене ти не ревнуєш й край.
- Ні, не ревную… - А здалося,
Навмисно вчора мене з іншим звів
Та він нічого… І вдалося б
Завоювать мене без слів…
- Хіба для ревнощів це привід?
- Ти не боїшся? Можу я піти…
- Ні, не боюся, то твій вибір…
- Як можеш так казати ти?
Що, мене любиш і кохаєш
і втратити ти не боїшся, так?
- Іще люблю я море, знаєш,
Годинами дивитись можу як
Над морем сонечко сідає
І хвилі б’ються, кораблі пливуть,
Як хтось на березі чекає,
Над морем хмари ось повзуть...
Від нього йду і повертаюсь...
Воно завжди одне і теж,
То неспокійне, ним пишаюсь,
А то спокійне... і без меж.
І все одно, які ще люди
Милуються цим морем повсякчас.
Його уже я не забуду
Воно для всіх, воно для нас.
Йому байдуже хто я, що я,
З якого боку зранку підійду…
Воно зі мною… Ось я стОю
Й дарую я любов свою.
І в кожній краплі, де б не був я,
Я бачу море – у дзвінкім дощі,
У річці, у воді, що п'ю я,
У каві зранку на плиті...
Воно любов'ю мене живить,
Бо в серці ця любов живе.
Мене із світом білим мирить
Й кохання моє береже.
Якщо колись заглянеш в очі
Чужого хлопця - придивись!
Й мене побачиш… І щоночі
Злітай до щастя з ним у вись.
А я тебе побачу в іншій
З якою буде добре так
Кохання справжнє це не знищить
Якщо серця тримають такт…
Допоки в грудях серця б’ються
Любові ти кінця не жди...
Тебе я втратить не боюся,
Любов зі мною назавжди.
Любов і море - краса! 
