Мене любили вітер, дощ і сонце.
Мене любили змалечку й тепер.
Навіть в моє зачинене віконце
Дощ пролізав як справжній кавалер.
А як тоді сварились всі сусіди!
Собі залізе і сидить сто днів!
Повіддавали всі йому валізи,
Щоби назад вертатись не схотів...
Кормили сонце з рук тоді річками!
Ось пересохли так, що зморшки всі
На їх чолі!
Вимащуй хоч вершками-
Та не повернеш вроду! В гаманці
Поклали сонцю золота і срібла!
Хіба той дощ тепер вже загостить?
Я добре знаю, що йому потрібна...
Та сонце стало в ніч, і в день ходить...
В усіх річках вуста повисихали,
А я як лікар ради їм не дам...
Я й Юліанка в вітер дощ вплітали,
Та й Ви біжить допомагати нам!