Мов зачарована, біжу в твої обійми,
Спиняючи шалений серця бій,
Під маскою байдужості надійно
Сховавши почуття й плетіння мрій.
Мене зустрінеш, до безтями ніжно,
Цілунками зриваючи слова.
Й хоч за вікном зима морозно-сніжна,
Від пристрасті палатимуть тіла.
І, спалені в тій пристрасті, обоє
Розірвемо сплетіння наших рук,
І тишу, що вмить виросте стіною,
Схвильованих сердець розіб"є стук.
А потім будем довго говорити,
І, граючи якусь безглузду гру,
Так і не зможемо себе відкрити...
І знов крутитиму оте пусте "ЧОМУ?"
Чому брешу тобі, що марно все це,
Що тільки пристрасть сповнює мене,
І що не крає ревність моє серце,
І що безслідно все це промайне?
Чому,стискаючи мене в обіймах,
Я бачу ніжність у твоїх очах?
Чому так затишно з тобою й вільно
І тільки скованість якась в словах?...
