(продовження теми http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598097
та у відповідь на коментарі)
І ніч, що, наче, не для сна,
І біль, що глухо б'є у скроні,
І час зізнатись: я - не я,
Згубив себе в твоїм полоні...
І все то бачив увісні,
І все то поряд до світанку,
Най почуття горять в вогні,
Ох, не однаково мені,
Отак горіти доостанку...
Най день прийдешній забере,
Усю ту тугу, що на серці.
Най спів пташиний віднесе,
Сріблястим переливом терцій,
Твій образ скриє в далині,
Щоб викреслить подалі з серця...
Та ні, ж! Не станеться того,
Бо відпустить мене не зможуть,
Ні твої очі, ні твій спів,
Ні алкоголь не допоможе,
Най би того і сам хотів!
Обаче, серце все ж тривожить,
Що сильно так колись хотів...
Хай кажуть дурень чи сліпий,
Бодай їм всім тримать кохання,
Як ти - мене в своїх долонях!
Пізнати муку почуттів,
Горіти палко доостання,
Себе знайти в чиїмсь полоні...