- Люлі, синку, люлі, закривайтесь очі…
- Скажіть мені, мамо, хто це так шепоче???
Солодкоголосо, ніби оксамитом,
Огортає розум єдвабом тендітним?
- То водять русалки свої хороводи
Вповні круг криниці на краю городу…
Ти не слухай, синку, закрий свої вушка,
Прихили голівку на м’яку подушку…
- Хочу слухать, мамо, шепіт той казковий.
Він такий солодкий, ніби колискова!
- Закривай, синочку, міцніш свої очі,
Щоб місяць не бачив, тебе не зурочив.
Не дивись на місяць та пісень не слухай,
Відчуває серце – може лихо бути…
Ой, мерщій, дитино, ту полуду струшуй –
Місяць та русалки крАдуть твою душу.
Випивають розум, висушують серце…
Ой, закрий, синочку, очиці-озЕрця…
***
Не послухав…
***
- Лихо мені, Боже, і життя немиле…
Для потіх русальних сина породила…
Я ж тут "новачок", тому нишпорю скрізь, зазираю до всіх, читаю... За назвою Вашого вірша подумала, що він про щось дитяче, бо зараз колискову для сина пишу. А тут он як усе повернулося! Рада знайомству
