Стояла осінь кинута як річ.
Старезний вітер мандри занотує.
Підпалювало сонце тую піч,
Де січень з серпнем вальс собі танцює.
Та хто ж бо так усе поколотив?
Як сковорідку сонце землю гріє?
Та хто ж бо так байдужості налив,
Що кожен нею в душеньці хворіє?
Стояла осінь осторонь.Журба
Вплітала собі в коси дощ дрібненький.
Чомусь у річці зірочок юрба
Вінок сховала з радості простенький.
Что?!Он меня оставил?!
Он...Без меня не может!
И нам не нужно правил!
Он мне всего дороже!
Он разлюбил?!Не верьте!
Он ведь ко мне!..Вернется...
Плачет любовь в конверте
Скомканном.Разодеться
Буковкам во слезинки,
Что улеглись чернилом?
И на пустой тропинке
Вырыта их могила.