Температура – нуль. Мій чай вже стигне в чашці.
Моя домівка – светр, до березня-весни.
Пригніченість, нудьга вже завітали в гості,
Непрохані, чужі вже навкруги вони.
Я прагну теплоти, вона ж чомусь холодна.
До пальців гірше стала надхотити вже кров.
Душа стала слабка, кайданами охоплена,
А шию душить шарф, і серце б’є: «Let's go»
Мого плеча рука депресії торкнулась,
Хоч не просила я її сюди іти.
Осіннього мінору, я вдосталь вже наслухалась,
Тримаю міцно крик, що рветься з самоти.
А гілка у вікно: холодна, гола, змучена
Все шкряба голосніш «У гості запроси!»,
Та виганяє геть усіх душа розлючена,
Порвались мої нерви, як залізні троси.
Моя домівка – светр, застигнув чай у чашці
І свічка вже згаса у мене на столі.
А завтра вирішу, в якій я буду масці,
Сьогодні ж я віддамсь в обіймища імлі.
дякую Вам щиро
