Для тебе рай, для мене пекло,
Адже не буває вдосталь жадань
Тіло тільки диктує "Треба! Треба!"
І штовхає "Дістань! Дістань!"
Весь земний шлях мучить спрага
Старатись втопити її - дарма
Даремно, вона як пекельна спека
Неприборкана, випалює до тла.
І рай - це насамперед воля
Від себе, від спраги, від бажань,
Коли вільний, яка різниця
Скільки кинуто долею щастя та страждань.
Тоді із світом одна доля
Одне небо, одна земля
Спільне повітря, ліси, водойми
Спільні зорі, що світять здаля.
