Мовчазне світло ліхтарів над каменицями повисло,
Шибки шліфує вітрюган в колодязях нічного міста.
Шляхетний фікус на вікні, портьє кимарить у фотелі
Готелю давніх зустрічань. Хтось зайшлий дивиться у стелю…
Посеред перехресть часУ і паралелей траекторій,
В нічИйнім холоді покоїв, гіркавить з кавою цикорій,
Ошатний спокій. Де ти, хто?.. Кому тебе отут розрадить?..
Волочить сон в координати, туди, де завше листопади.
Німа розмова про своє із вітряком хмільних ілюзій,
Шепоче таємничо код підступна нетутешня муза.
Зненацька тиснеш на гачок, то клацнула лиш запальничка,-
Гаряча цятка, себто крапка… Ти палиш знову, згубна звичка…
Аж ранок відбілив фіранку, розвіяв тишу шурхіт листя,
Готель розтанув… лИше фікус дививсь у світ тісного міста.
23.10.2015