У кожного своя є маска
яка ховає все нутро,
не видно, що і як, прекрасна
чи може зовсім не воно.
У кожного своє обличчя
і свОї змії у душі,
у когось видно, той і злиться,
а хтось тихенько плаче в темноті.
Хтось добрий, щирий та відвертий
на людях тільки, як в кіно.
А хтось нічого не ховає, впертий
він є таким, але у масці все одно.
А й правда
нащо нам ті маски,
отих людей якими ми не є,
але боїмось, що собою справжніми
ми розпугнемо, все, що з нами є.