Давай при зустрічі все скажемо очима,
Від цього поступу вже нас ніхто не втрима,
Залишим спогади і віддамось спокуті,
Тривожним криком відчаю серця наші закуті.
Пилинки снігу рознесло подвір’ям,
Погасли свічі в хаті із пізнім підвечір’ям,
Душа в тремтінні лине до садкових лав
Задля солодких слів, що ти колись казав.
Ті миті незрадливо майнули в небеса,
А замість літ щасливих лишилася сльоза.
Я побіжу на зміну заметам хуртовим
В надії на єдину, останню зустріч з ним.
Кохати-значить жити із вірою у те,
Що доля ненароком із щастя проросте,
І, зрозумівши надто простий її урок,
Ми повернемось врешті у любий свій садок.
