Я згадую весь той час, знайомства з Вірою Іванівною, і на душі стає моторошно, думаючи, що її більше немає на землі,що вже не побачу її милий образ,і не почую її ніжний мелодійний голос.
З перших днів, відколи я працював з цією унікальною людиною, і до останнього я завжди чув в мою адресу тільки слово Мішенька. Я народився в Молдавії і згадую, з якою любов’ю Віра Іванівна, жартуючи, завжди зустрічала мене фразою: “ Ти, молдаванська морда.”Здавалось би, що таке грубе слово повинно викликати з моєї сторони образу, але воно було сказано з таким теплом, що визивало в мене гордість за свою націю.
Я, скільки живу на світі, ніколи не бачив такої чуйної , доброї, відвертої та життєрадісної людини як Віра Іванівна.
Мені, напевно, пощастило в житті, що я працював з такою людиною. Не можу забути її неймовірну працездатність.
Як сьогодні бачу, як вона стає на підвіконник в спортивному залі середньої школи № 17 і проводить підготовчу частину уроку з трьома класами, а діти дивляться на неї, як на ангела і виконують вправи з таким захопленням, що в залі чути тільки її мелодійний голос. Не кожен вчитель може так зачарувати дітей.
Хочу сказати, що вона була вчителем від Бога.
Віра Іванівна була неперевершеною господинею і у себе на кухні.
Я знаю це тому, що часто бував в їхній сім’ї. Збираючись на різні свята завжди мені подобалось теплота відносин у їхній сім’ї. Приходячи на запрошення Віра Іванівна з великим теплом зустрічала мене і не знала куди посадити і чим пригощати.
А ще Віра Іванівна була дуже любляча мама. Як вона любила свого молодшого сина Сергія. Це треба бачити, словами це не передати. Вона віддавала свою душу своїм синам.
Сумно і щкода, що така людина і в такому віці пішла із життя,але для мене вона завжди залишиться зразком вчителя, матері, вихователя. Такі люди не вмирають, вони завжди десь поруч, допомагають і морально і практично.
Вічна пам'ять Тобі, спочивай з миром, хай земля буде пухом.
З великою повагою Михайло Візітіу,викладач Івано-Франківського
коледжу фізичного виховання.
Таких щирих, відвертих, сповнених поваги і любові листів ще не читав. Чого вартують лише: "...а діти дивляться на неї, як на ангела..." та "...завжди мені подобалось теплота відносин у їхній сім’ї...".
