Олександр Блок
«Як день сія, незрозуміла…»
Як день сія, незрозуміла
і наяву, в уривках сну,
Вона, як мова лине вміла,
Вона пробуджує весну.
Ось тут присяде й теревенить,
Та ще і дразнить залюбки,
І натякає достеменно
Нам про вогонь її жаркий!
І хоч слухач я несуворий,
Та мова так її рвучка,
Що починається тривога
В дрижанні плеч. О, блиск в очах!
Коли ж дійде до серця мова,
І я сп’янію від парфум…
Я закохаюсь в неї знову,
Як в теплий вечір й віршів сум.
Знов заблищить її зап’ястя,
Замовкне, ніби все мине…
Для неї пристрасть – то нещастя,
Холодний розум – головне!
*****
«Как день, светла, но непонятна…»
Как день, светла, но непонятна,
Вся - явь, но - как обрывок сна,
Она приходит с речью внятной,
И вслед за ней - всегда весна.
Вот здесь садится и болтает.
Ей нравится дразнить меня
И намекать, что всякий знает
Про тайный вихрь ее огня.
Но я, не вслушиваясь строго
В ее порывистую речь,
Слежу, как ширится тревога
В сияньи глаз и в дрожи плеч.
Когда ж дойдут до сердца речи,
И опьянят ее духи,
И я влюблюсь в глаза и в плечи,
Как в вешний ветер, как в стихи,-
Сверкнет холодное запястье,
И, речь прервав, она сама
Уже твердит, что сила страсти -
Ничто пред холодом ума!..
*****
Відео:
" frameborder="0" allowfullscreen>https://youtu.be/F1y8rg500rY" frameborder="0" allowfullscreen>
ID:
640750
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 02.02.2016 21:49:38
© дата внесення змiн: 02.02.2016 21:49:38
автор: Володимир Туленко
Вкажіть причину вашої скарги
|