Ридаєм ридма – все у нас не клеїться –
Емоції вогнями не горять,
Трояндами доріженьки не стеляться
І самості зсередини їдять.
Такі ми бідні і такі стривожені,
Про все це трубимо на всенький світ.
Думками про земне лише стриножені.
Гребем під себе землю, наче кріт.
А світ на волосинці вже тримається.
Відвічний ворог душі взяв в ясир.
Війна вогнем плює. Життя ламається.
А що зробили ми, щоб виріс мир?
І гарно, і щемно, і стривожено, Любо!Та що сказать? Ну що ми можемо? Криком й плачем не допоможемо!
Словами ж горю не поможеш? А тільки душу розтривожиш...
Маємо не бути байдужими, говорити про все, що не так, у Всесвіт слати почуття любові, благати Вищі сили про поміч для України. Справжні чоловіки мають бути ЧОЛОВІКАМИ.
Дай бог, аби волосинка не урвалася.
