Віддався мріям, що зненацька захопили,
Нехай несуть мене в безмежності блакить.
Де промінь Сонця справжній і відверто милий,
Зігріє серце хмарне, що давно болить.
Зацьковане й порожнє, до безглуздя грубе,
І загнане у кут колись шалених драм.
В яких жила принада – найстрашніша згуба,
Що краяла вогнем понівечення ран.
Постійно тихо звала поглядом зустрічним,
Де плюндрувала ніч, яку давно відтяв.
Та сни не полатає навіть гострий відчай,
Пройшовши так нестерпно через все життя.
Принаймні десь у мріях зникло перепуття,
Знеструмлена надія час від часу все ж –
Дефібрування серця проведе й майбутнє
Хоча б ковток розради в душу принесе.
14:13, 21.11.2015 рік.
Зображення: http://samlib.ru/m/muratow_s_w/lion.shtml
