Коли ти був одним із них, плакав у подушку довгими темними ночами, розказував про дно, на якому жив, мов риба сом, поїдаючи всяке духовне сміття, тобі аплодували, тебе слухали стоячи, немов генсека компартії часів яйцезаплідного соціалізму. Але тепер, коли всі твої шторми, що накривали тебе з головою, всі бурі, що засипали тобі очі піском, весь морок, що поглинав світло в кінці твого тунелю, раптом відійшли, коли ти став диким птахом, бо свійськість у тобі вмерла в ту ніч, коли твоє тіло вирвалося із лап смерті, тепер, коли крила твої зміцніли настільки, що ти можеш торкатися крайчика неба і черпати вологу з хмар, коли пересихають груди, - тепер ти для них став чужаком, білою вороною (хоч насправді ти – інколи голуб, інколи орел, інколи бусол). Ти став ізгоєм. Тобі оголошують ігнор. Насправді їх поведінка прогнозована, бо це не що інше, як прояви хвороби дальтонізму - твої білі крила їм здаються чорними. Ця дивна хвороба дає їм право місити тебе підошвами чобіт, що забруднилися в дорозі.
На жаль так буває у житті,коли ти не такий як всі і прагнеш чогось досягнути.Хоча би думкою злетіти у інший кращий світ,Де тобі краще,Й де тебе хоч трішки будуть розуміти.
