Коли сади
оазою буяли,
і утопало у росі зело,
і так у світі весело було,
але і цього видавалось мало,
я бачив очі, що мені сіяли,
і ангели у небі малювали
об'явлене мені
твоє число.
Давно-давно,
але ще пам’ятаю
і білі хмари, й небо голубе,
і сонце догораюче, і скраю
зелені шати гаснучого раю,
де я ішов побачити тебе –
таку чарівну, як зелені шати,
і білі тучі в небі голубім,
таку мою, що і не розказати,
як я і досі дякую
тобі.
«янголи» - по-українськи. Звісно, можливе,
скажімо так, «иногороднее», але коли це
в контексті, коли характеризує те чи інше
(а не вульгарна граматична помилка).
А «тучі»?.. А розділові знаки?..
Задум дуже хороший, але не «доделаный».
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А чого так агресивно, нє к 8-му Марта будь сказано? Ангели – вони і в церкві – ангели і в українському словнику, а янголи – дійсно звучить м’якше на львівську манеру. Тучі – цілком пристойний український синонім до хмар(гляньте трошки вище). Чого це ми його повинні віддавати нашій дорогій Раші? Читайте Ліну Костенко. Якщо поезія має форму, розділові знаки не обов’язкові. Так вважають деякі автори, хоча я з ними теж не погоджуюсь.