**
"Покайсь в душі"
То ж не суди і не осудять
В свої гріхи покайся не чужі
Ти немовлям приходиш в люди
З пустою торбою бажань в руці
І вже наповнену приносиш
В кінець життя – тягар років
А в торбі тій і пил, і попіл
І повно зради, пір'їв з крил
Лежать ошукані в ній мрії
Як біль покинутих людей
І щастя вкраденого гирі
Жорстокість пещених дітей
Там є каміння, вбите в груди
Відверті посмішки на дні
Лежать іржаві пересуди
Зів'яли квіти, ланцюги...
Немає в ній скарбів, алмазів
Нема ніяких грошенят
Ні золочених унітазів
Ні лаврами повитих свят...
Зітри з обличчя сподівання
На суд останній, чесний суд
Приходять всупереч бажанням
З собою тягнучи весь бруд
Не рви повітря бездиханне
Гучним набридливим виттям
Життя скінчиться балаганне
Перед судом предстанеш сам
Бо тільки янголи приносять
Всі щирі, праведні діла
Твої здобутки, перемоги
Вінець страждання із чола…
Знесуть на суд і поруч стануть
Із кимось – рідні, з ким – чужі
І кожного осудить пам'ять…
Хто не пророк – покайсь в душі. 110316
