Луки, квіти – синє море мовби,
Тиша навкруги – немов дзвенить.
У воронці від авіабомби
Спить пастух, а чи вдає, що спить?
Полудень. Земля відпочиває,
Поринає в казку сон-трава.
Тільки жайвір, чути, не стихає,
Безтурботно про своє співа.
У кінці дороги, на обніжку,
Аж до неба пил – пасуть овець.
На травичці, підгорнувши ніжки,
Спить зелений коник-стрибунець.
Там ручай з-під глоду витікає,
Сонце дужче, дужче припіка.
Хитро все довкілля оглядає
На камінні ящірка метка.
Крук піднявсь – і зник у небі, чорний,
Вибирає, певно, де рілля,
І струмує запах неповторний
Волелюбна чебреців сім’я.
