Я сьогодні принесла із вулиці
Кошенятко маленьке додому.
Лише в руки взяла - пригорнулося,
Таке злякане і невагоме.
Без хвоста, з перебитою лапкою,
Із замурзаним личком, безвусе.
Все руде, ну а грудка - з краваткою.
Обережність у кожному русі.
Ним малеча кидалась, як м'ячиком,
І не знаю, що з ним би там сталось...
Я за вушком легесенько пальчиком
Глажу його, щоб не налякалось.
Молочком почастую свіжесеньким,
Бо ж такі в нього очі голодні.
Моє миленьке чудо малесеньке,
У минулому ночі холодні.
Ми з тобою до лікаря сходимо,
Залікуєм кожнісіньку рану.
А та вулиця лишиться спомином.
Неодмінно друзяками станемо.
Підростеш ти поважним, і зранечку
Муркотінням будитимеш мене.
Полюватимеш радісно пташечку,
Бо ж ти котиком будеш веселим.
Я навчу тебе гратися з китяшком.
Ти ганятимеш скрізь по оселі,
Та не голосно тільки, а нишечком
До підлоги, дай бог, паралельно.
Спочиватимемо ми під віконечком
У погожі й не дуже днини.
Назову тебе, певно, я Сонечком,
І любитиму так безупинно…
Але ж скільки тих сонячних зайчиків
Чарівного не знайдуть спасіння
Між жорстоких дитячик майданчиків?
Бо ж в дітей ще нема розуміння,
Що усі оці мешканці вулиці
Теж живі, і що теж мають мрію:
Для когось стати хатнім улюбленцем.
Подаруйте їм шанс на надію!
Подаруйте, не будьте жорстокими,
І відкрийте для них своє серце.
Я ж щаслива ночами глибокими,
Як до мене рудий мій озветься.
😯😯😯😯😐😐😁😁😁😁😁😁😁😁😁😁😁😁😁😁😁😁😁😁😃😃😃😃😃😃😃😃😃😃😃😃😃😃😃😃😃😄😃😐😃😃😐😃😃😃😃😐😃😐😃😃
