Легенду цю колись дуже давно почув,
Тому тільки суть її трохи ще запамятав:
-Було це дуже давно, гір ще тоді не було,
Земля тоді як квітуча поляна виглядала
В той час висока, гарна дівчина Парашка,
Юнака Тимка з багатої сім'ї, щиро покохала.
На поляну зелену у двох вони ходили ,
Квіти польові та ромашки тут збирали,
У світанкових травах часто купались...
Життя було таке миле. Побратись бажали.
Та дуже захланна в Тимка мати була,
Женити сина з багачкою намір мала.
То ж коли разом на поляні побачила їх,
То злоба велика на Парашку її взяла.
Розлютилась страшенно на неї вона,
-Відійди ти від сина!- тут же їй наказала,
Та Парашка за руку міцно тримала Тимка,
Із своїх рук коханого свого не відпускала.
І в матері лютью серце враз запалало:
-А щоб горою ти стала- злобно закричала.
І вдарив з неба грім. Земля задрожала,
То Парашку прокляла. Ця відьма стара...
І красива дівчина молода -горою стала.
Тимко її щиро любив. Міцно за руку тримав.
Скам'янів і він також. Горою біля неї став.
Тут велика чорна діра у землі появилась,
І з гуркотом великим - мати провалилась...
Та з роками з під землі вона об'явилась
Та й біля гір гнилою криницею зробилась.
Хто ту криницю по дорозі до гір зустрічає,
Воду отруйну- десятою дорогою обминає.
Навіть лісові звірі з неї ту воду не п'ють,
Тільки, буває, понюхають і дальше підуть.
Легенда охоплює той період коли почали утворюватись гори Карпати.