Перейшли продуктивні дискусії
На розмову німого з глухим,
В риторичність питання приглушуєм
І пускаємо пафосний дим.
Монолог не звітує годиною,
Діалогу відведено час,
Що шепочуть, цікаво, за спиною,
Хоча істина світить анфас.
"Так, але..." - конструктивність у пошуці,
- Нащо нам ця надумана гра?
Не шукаємо відповідь в логіці:
- Нехай бавиться в це дітвора.
Все у полі паролі-полеміка,
Діалог - пережиток слабких,
Перегонів накрила істерика:
Зловить той, хто підкинути встиг.
Наусебіч розмашисто сіємо
Аксіоми своєї жаги,
І шкода, що глухі й не прозріємо,
Бо для нас наша істина - ми.
Заглиблені в своє «я», ми часто дивимось, але не бачимо, слухаємо, але не чуємо (або ж чуємо лише себе), думаємо, не роблячи об'єктивних висновків.
Іринко, 5 балів! Глибоко!
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Світлано. Мені подобається філософія, тому в творах часто намальовується ця неконтрольована любов до мудрості
Що шепочуть, цікаво, за спиною,
Хоча істина світить анфас.
І шкода, що глухі й не прозріємо,
Бо для нас наша істина - ми.
Кльові знахідки
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Той, хто шукає діалогу, рішення, ніколи не буде заспинозавсідником. Ми часто втікаємо від справжньої істини, адже вона може бути дуже далекою від того, що ми називаємо істинним для себе
..десь читала, не пригадаю де саме, таку от фразу: яка рідкість у наші дні милі польові квіти, кругом - одні нарциси і хризантеми)))) (зміст приблизно такий ) Твоя поезія нагадала. Гарно написала, Сімочко
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Колись бачила сюжет про те, як колись (здається, на початку XX сторіччя) в публічному житті часто використовувалась, а в певних групах була постійною, така форма діалогу, коли кожен співрозмовник повинен був розпочинати свою відповідь опоненту словами "Так, але": так - розумію про що Ви говорите; але - є те, з чим не погоджуюся. Кажуть, що істина нарджується у суперечці. Так, але суперечки повинні мати таку форму, а не переростати у монолог чи мордобій через закоханість у власні бачення і небажання їх змінювати. Самозакоханість - те, що ти вловила