Йшов раз дядько із вечірки ввечері пізненько.
А тут дощ як уперіщить :-О,рідная ненько!
Ще ж додому так далеко,вимокнуть всі ноги!
Раптом зирк-аж «Запорожець» стоїть край дороги.
Дядько всівся на сидінні,відпочив,зігрівся,
Та й не думає собі,де ж водій подівся.
Глупа ніч –і враз авто само покотилось,
Бо якась страшна рука кермо покрутила.
Від побаченого в дядька зацокали зуби.
От сховався,так сховався,що ж зі мною буде?
Краще б нежить підхопив я чи скупався у багні,
А тепер,напевне,точно вже хана мені.
І якраз у цю хвилину рука двері смика:
-А ти що в машині робиш,безсоромна пико?
Як побачив неборака тут живу людину,
То від радості такої зрадів,як дитина.
Від страшного переляку не лишилось й сліду,
-А хіба ти сам не бачиш?Їду собі,їду.
Водій кліпає очима:-Я з тебе вгораю!
Ти дивися,він,бач,їде,а я рулю й пхаю!
