я усе-таки сподіваюсь, що ти не моніториш мою сторінку у пошуках чогось більшого, аніж натяк.
ніби й за мене доросліший - але ж який впертий сором'язливий хлопчисько..
увесь цей наш спільний сценарій дедалі більше нагадує мені безсенсовний арт-хаус:
як я сідаю у 51 в куточок на останнє сидіння,
і крізь скло дверей, вмитих дощем, твій погляд туманний, нікотином задимлений..
навіть Девіду Лінчу не вклалося б до голови, як поєднати таких різних героїв, хоч зовнішньо схожих настільки, ніби брат та сестра?
твій розум занадто логічний, немов комп'ютери Пентагону, а я ані на йоту не маю терпіння.
завше, коли завітаю до тебе, попереду мене відчиняє двері, гейби швейцар -
мій найглибший і найрідніший страх.
мій страх видатися до кінчиків вій закоханою, і саме тому - непотрібною..
тому й поводжу себе, немов Метью Макконахі після декількох пляшок темного нефільтрованого - 1,65 м байдужості, защеплена на всі гудзики.
знав би ти, що навіть ураган Катріна
не завдав таких руйнувань,
яких ти завдаєш щоразу, як тільки наберусь сміливості
підвести на тебе очі..
