Закресліть сум. Що бачать очі?
Чому ми знову мовчимо?
Чи будуть знову сни пророчі?
Чи знову нас… в оте ярмо?
Травневі дні, п’янкі напрочуд
Лиш шелест крапель, вітру мова.
На підвіконня дощик скочив
До мене, на мої долоні.
А дощ, щось пише по вікну.
Щось нерозбірливе, своє.
В рядках кляне оту війну,
Та чиєсь серце береже.
Рядки його читаю знову,
Он, в дієслові знов помилка.
Веселий дощ вивчає мову,
Словами бавлячись, як скрипка.
Мені казали, що та мова,
Її нема.. то забаганка.
Та чую я в серцях розмову
Що надвечір’я…
Мова зранку…
Дарує щастя насолоду
Туманом обіймає плечі.
Водою вмиє Вашу вроду.
