Був колись простим, як двері,
і залишився таким.
Але мрії ефемерні
всі розтанули мов дим.
Віднайшов пенсійну нішу,
тут я скромно посміхнусь…
На життя дивлюсь простіше
і на подвиги не рвусь.
Власні сили економлю
і здоров‘я бережу.
Владу я не славословлю,
та правди не скажу.
Бо за правду в нашу днину
вже не жалує ніхто.
Словом так – проста людина,
а скоріше дід Піхто.
Захворів я сильно дуже,
на духу як розкажу.
Бо на кухні, любий друже,
люди жруть, а я пишу…
Стало легше в світі жити,
легше стало на душі.
Вже не хочеться тужити…
Отакі вони вірші!
02.06.2016