Дощило... Хмари купами збирались,
Немов сумні солдати на війну.
А грім та блискавка за руки брались,
Лякали моє літо, як колись весну.
Дощило... Сірим був і день, і ранок,
Лише в очах моїх лишилася блакить.
У місті парасольок, суму, лихоманок
Вдягаю душу в бронь, не смію оголить.
Дощило... Що ж, нехай посеред літа
Хтось зачепив так болісно струну...
Я маю власне сонце, я зігріта.
У місто парасольок променем пірну...
Дiйсно, гарний вiрш. Тут пiд дощем можна мати на увазi неприемнi моменти, якi вiдбуваються в нашому життi. Але ви точно вiдзначили, що на негативнi моменти треба не звертати увагу, iх потрiбно iгнорувати. Як спiвав Андрiй Макаревич:
Я не горю желаньем лезть в чужой монастырь
Я видел эту жизнь без прикрас
Не стоит прогибаться под изменчивый мир
Пусть лучше он прогнется под нас.
Ірин Ка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Дмитре за підтримку. Маєте дивовижну здатність читати між рядків.